Посестри. Часопис №94 / «Мамо і тату, в нас уже тиждень війна...»
Мамо і тату, в нас уже тиждень війна.
першого ранку я плакала,
та наступного дня вже здавала кров і плела маскувальні сітки.
Третього дня бракнуло тканини,
то ми із сестрою розпотрошили вашу шафу:
всі ті прекрасні шалики, які ти, мамо, вдягала весною,
постільну білизну, що купила для внучки,
татові майки й сорочки із льону.
А потім тканини бракнуло ще раз –
сітка у нас широка, аби захистити нею всю Україну –
то кума відчинила свою крамницю з тканинами –
і ми різали на тонесенькі смужечки
софт і котон, ситець й бавовну:
чорну, зелену, пастельну, коричневу, охру.
Врешті у магазині лишилися тільки із квітами та в горошок.
У всіх магазинах, мамо і тату, у всіх магазинах по Україні.
Тож коли переможемо, наші жінки
одягатимуть сукні лише яскраві, лише заквітчані, загорошені)
Що іще? – питаєте.
Як би оце сказати, щоб ви не так хвилювались?
Сашка пішов на війну. Так, не вміє стріляти. Так, не служив.
Але він швидко вчиться.
Сонька координує волонтерів. Як на роботу – з 9 і до 7.
Втомлюється страшенно. Не прокидається навіть під час сирени.
Хлопці підвозять, вантажать, допомагають.
А, ще одне – не дивуйтесь, у вашій квартирі тепер живуть люди із Києва.
Жінки і діти. Вони хороші, мамо і тату.
Але ж ви це бачите і без мене.
Тату, твій Путивль наші відбили. І Кубер твій відбили.
В Сумах і Конотопі було дуже спекотно. Бомбардування і танки.
Харків уже кілька днів під градами. У мене там друзі.
В Чернігові страшно. Крилаті ракети влучають у школи.
Київ стоїть на смерть. Не на свою, а їхню.
Ви не хвилюйтеся, мамо і тату.
Знову сирена. Ні, не тікаю.
Куди тікати? Зараз на цій планетці ніде не безпечно.
Ні, не страшно. У нас після дев’ятої тепер треба вимкнути світло
по всіх будинках, щоб не бути яскравою мішенню.
Але і це марниця, вони ж не прицільно стріляють, а валять ракетами абияк,
дуже здалеку,
їм навіть страшно поглянути в очі жертвам.
І єдина свічка зараз у моїй хаті –
біля вашого портрета,
сиджу, розмовляю із вами, і навіть думаю
(вибачте, мамо і тату) –
як добре, що вас вже немає,
що ви померли у мирі.
