Посестри. Часопис №85 / ​​​​​​​«Між тими, хто вірить, і тими, хто ні, – війна...»

Між тими, хто вірить, і тими, хто ні, – війна:

Виламує очі, горить на сухих повіках.

 

І горе говорить, що вижити – – теж вина,

Й сотворення світу, і дому, і чоловіка,

Отерплого з болю, у жилах якого – – ртуть,

В легенях якого – – смерть, а в очах – – прокльони,

Вина устократ.

                           Бог каже: люби і будь,

Та серце стає. Від видива кров холоне.

З якою душею я виживу в цій війні?

Душа повернутись просить у дні забуті.

Оплавився камінь. Країна горить в огні.

Отруює світ невидимий запах ртуті.

Волання о пімсту – без сліду мене у нім.

Та все ж я волаю, Боже. Ти чуєш, Боже? 

 

А як будувати час і творити дім?

Любити – з якого серця? Бо це – – не може...

 

Я вірю, що все у мові – – і кров, і піт.

І місто, що сяє. І добрий сіяч, що сіє.

Я вірю, що все у мові, і час, і світ.

 

Я вимовлю світ, в якому нема Росії.

 

І буду любити далі у цій війні.

І буду творити мовою серед раю.

 

Я буду любити, зцілена або ні.

А зараз не можу. Зараз лише караю.