Посестри. Часопис №92 / «усе що стається – стається само...»

усе що стається – стається само

і дим що стається і страх що стається

і тиша яка не такою здається

якою ми тишу ранкову п’ємо

 

і страх не такий – не подібний на страх

а радше на тишу яка не зуміла

дістатись до неба до серця до тіла

і тихо тремтить як загублений птах

 

у небі яке не стається само

а висне як небо як страх і як тиша

і страхом і тишею небо колише

яке ми все вище і вище п’ємо