Посестри. Часопис №90 / Я тепер про вогонь говорю
Джерело сили приховане там, де радше не спало б на думку навіть шукати. У випадковому слові поруч, у холоді порожніх вранішніх вулиць, у хатньому затишку чи впорядкованій музиці виробничих ліній. Озираємося на минулий рік і думаємо про те, звідки походить наша енергія, наш вогонь.
Олена Гусейнова шукає вогонь, про вогонь говорить, про вогонь роздумує:
А коли я мовчу про вогонь –
кришаться зуби.
Кришаться і нічого не висікають,
навіть іскри.
Я тепер про вогонь говорю,
бо він не в мені,
він у склі і піску,
у сміттєвих баках,
недопалках,
вологих сірниках.
Лірична героїня поезії Ядвіги Маліни свою силу вигортає, наче вуглинки з печі в батьківській хаті: щось минуле, але не проминуле; щось призабуте, але не забуте; щось ослабле, але не зникле:
На тих образах в Ісуса й Марії
Були серця назовні.
Образи висіли понад нашими головами,
Один при другім.
Кров, яка з них текла, не крапала
На ліжко.
А пошук джерел – це й пошук точки відліку. Українці пережили оновлення, переосмислення, переродження, стрес, катастрофу – з початком війни. Про той час розповідає Олена Степаненко, яка з сім'єю в Бучі рятувалася від окупаційних військ.
Ми продовжуємо публікацію повісті Броніслава Вільдштайна «Недовершений час» у перекладі Дани Пінчевської та серії есеїв Юзефа Чапського, наразі про Зиґмунта Гаупта. «Ніщо в житті починати не пізно», – стверджує Єжи Вознякевич, директор воєводської бібліотеки Кракова. Під його керівництвом міська бібліотека постійно поповнює свої українські фонди, а також підтримує культурні ініціативи українських волотерів. Нарис про Вознякевича та його культурну діяльність продовжує цикл Олени Олійник, присвячений визначним особистостям, що сприяють українсько-польському діалогу.
Передчуття Різдва підсилює ностальгійне есе Євгенії Завалій про прості й символічні речі. І не менш символічні польські колядки, котрі українці мають нагоду прочитати рідною мовою в перекладі Наталки Бельченко.