Посестри. Часопис №82 / Трен VIII

Запустіли, Уршулю, світлиці-кімнати

           З того дня, як у вічну дорогу пішла ти.

Не бракує людей, але порожньо й тихо:

          Так багато забрало з дитям у нас лихо.

Ти співала за всіх і, як той голубочок,

           Воркувала, забігши у кожен куточок.

За тим співом і мати не відала суму,

            І отець не впадав у глибоку задуму –

То мене, то матусю було обнімала

            І дзвінким своїм сміхом усіх розважала.

Все замовкло тепер, дім – одна порожнеча,

            Вже не дасть нам розваг, не всміхнеться малеча.

Кожен кутик у домі жалі навіває,

            І даремно вже серце потіхи чекає.