Посестри. Часопис №70 / |||паніка|||
1.
кричить сирена свою нескінченну пісню про тривожне теперішнє
ААААААААААААААААААА
розсипає літери навсібіч наче останній сніг
падають вони на дороги дахи через відкриті кватирки у квартири й у наші роти
роздивляємось у вікнах стовпи диму що підпирають небо
ковтаємо А наче муху яка невдало проклала маршрут
тепер у тебе в горлі й у мене в горлі застрягла риб’яча кістка літери А
хіба там кістка – ціла риб’яча голова
випадає з рота як гаряча картоплина
розбиває тарілку й чашку
от і поснідали
2.
що далі від дому то важчими стають рюкзаки
зупиняємось перепочити
випрямити спини
віддихатися
випити води
відкриваємо рюкзаки наче таємниці
а там поміж усіма нашими речами
самі літери А
хто їх спакував
| не я
| і не я
викладаємовсезрюкзаків
витрушуємо сміття літер на холодну землю
складаємо речі
йдемо
зупиняємось
перебираємо речі
знову витрушуємо ці кляті літери А
складаємо речі
йдемо
витрушуємо
і скільки б не зупинялися
скільки б не витрушували
важчали рюкзаки
3.
якщо багато разів повторювати одне слово
воно врешті втратить будь-який сенс
| паніка паніка паніка паніка паніка пАніка | паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка пАніка паніка | паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка панікА паніка паніка паніка паніка паніка | паніка пАніка паніка паніка паніка паніка панікА
| війна
4.
евакуювали тіла
а себе забули
ми десь далеко-далеко
затоптані чужими черевиками
у власному домі