13.07.2023

Посестри. Часопис №67 / Свої

Мабуть, немає ніяких доріг до себе.
Тільки щоденні стежки між людей.
Взявшись за руки чи нарізно, щасливо чи сумно –
ставити хризантеми в скляний оскал вази, цілуючи.
Слухати як червоні бики крові мчать на арену серця.
Проводжати і зустрічати своїх,
прощати чужих, крутитись вітряком.
Скільки таких самих, як ти, сьогодні дивилось на сонце.
Від їхніх поглядів воно таке гаряче?
А скільки не підіймало очей. Мабуть, тому його не видно.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Стахівська Ю. Свої // Посестри. Часопис. 2023. № 67

Примітки

    Loading...