Посестри. Часопис №57 / «Вулиця Крупніча, моя добра товаришка з першого курсу...»
Вулиця Крупніча, моя добра товаришка з першого
курсу,
вже практично перестає зворушувати, ніщо вже мене
не тягне
під дванадцятий номер, здається, мені вже не хочеться
спробувати,
чи двері й далі відчиняються так туго, як перше,
може, тільки якби я вгледів поштову скриньку,
в мені би заворушилася дрібка розчулення, але я не
заходжу,
не зазираю туди, позбавлений пристойної адреси,
сходової клітки, дверного дзвінка.
Але ось нині я йду, а назустріч мені йде дівчинка,
років десь так семи, з кошичком, повним морквин.
Розминаємося майже під моїми дверима.
І якраз так народжуються всі ці казки
Краків, лютий 1989-го
«Самчик», 1996