Посестри. Часопис №52 / В озері пам’яті

Короткий вступ до випуску часопису хочеться почати зі слів Аґнєшки Стабро: 

Я б хотіла затримати
ці процесії тіней
проте щораз у слів
викривлюються обличчя
в озері пам’яті

(переклав В'ячеслав Левицький)

Заглядаємо в завтра – а там тьма, і тьмуща-тьма... Адже ми нічого не знаємо про завтра, лишень розуміємо, що в його просторі, нехай і тьмяному, мрячному, невідомому, ми існуватимемо й діятимемо. Тьма – не зло в цьому контексті: ми лишень в омані своїх явних та сонних асоціацій:

що тільки не сниться
людям у дні війни

– говорить Олег Коцарев. Степан Процюк в есеї про Миколу Бажана оповідає про стани, які близькі до сну. Це стани переосмислення, коли позаду рвучка юність, а на порядку денному лишень обов'язок і страх. Страх, який нанесли хвилі компромісів. А Бажанові було над чим роздумувати й чого остерігатися.

Про культурну співпрацю, проєкт «Ковчег», традицію та розвиток ремесел йдеться у розмові Ярини Винницької з Оленою Замойською під час зустрічі в межах Краківського форуму культури.

Також у випуску публікуємо черговий фрагмент повісті Юзефа Лободовського «Очерети», згадуємо Бруно Шульца в есеї Олени Боришполець, роздумуємо над шедевром нашої сучасниці Ольги Токарчук разом із дослідницею Людмилою Тарнашинською та поринаємо в історію польської літератури завдяки нарисам Анни Насіловської.