Посестри. Часопис №50 / «марнотратство тіл, брівних вигинів, персикової цери...»
марнотратство тіл, брівних вигинів, персикової цери,
безпомильно нап’ятої на вилицях. знову після канікул
новісінькі бюсти розтинають повітря в автобусі.
у своєму кутку хлопці баритоном на два тони притомнішим
перебирають думки й зауваги про ручну обробку, знаряддя,
нового вчителя типології металу. два щепи
зустрічаються на Ринку, підходять із двох сторін, розгілля
шляхів на лавці. соковитість, язики сплітаються, шквал
розсипаного волосся над дзеркалами з висихаючого дощу
знизую похилими плечима, чи ж іще одна осінь потрібна
у звуженні між вигляданням майбутніх речей
і розгляданням минулих
з рідіючим волоссям і хребтом, який щоразу нижче
згинається луком,
і невже я іще один раз не збагну повчання
з рудоволосого сонця, що просвітлює ніжні волосини на шкірі,
уже не моєї, але однак. з листків, що опадають, але однак –
щоразу учень тупіший надломиться от-от учитель