Посестри. Часопис №196 / «Хай любові, як болю, ніколи не буде кінця...»

Хай любові, як болю, ніколи не буде кінця.

Я не хочу втрачати обриси твого лиця.

Хай зупиниться мить – я готова віддати життя,

бо у чім його сила?

 

Перейшла, ніби пісню співала, а потім назад

повертатися треба. І мить провисає над

нами, час застигає, важчим за космос стає.

Я – Орфей твій, а ти, Еврідіко, за мною ще є?

 

Я би руку дала, та не маю вже більше руки,

бо із тіла пішла, щоб до тебе пошвидше дійти.

Що безкровному – кров? безтілесному – води ріки?

Не злякає могила.

 

Що це – страх? Ми з тобою дістались пекельних воріт.

Відкривай і вдихни, як сторінки підручника, світ.

Ми навчились безсмертя, ми разом здолали пітьму.

Я боюсь озирнутись.

І ти розумієш чому.