Посестри. Часопис №41 / «кажеш коли болить треба не сумувати а дякувати...»

кажеш коли болить треба не сумувати а дякувати

говорячи з Богом не просити а прославляти

тож я і співаю пісню осанни

 

дякую тобі Боже за сонце й за місяць за кучерявий мох

і гладеньку траву за землю родючу та її щедрі плоди

дякую що ти стільки всього створив красивого й неповторного

 

дякую за те що їжак це їжак а рись це рись

за пухнасті хвости вивірок і за смугастих зебр

за плямки леопардів і сарн за усміх дітей на безтривожних личках

 

дякую за миті радості коли я сміюсь і несподівано

тоді теж почуваюсь дитиною

падаю в сніг роблю снігових янголів і в свої майже сорок

все ще ліплю сніговиків

підкидаю сніг догори сміюсь і плачу від щастя

 

питаєш тобі болить і не знаю що на це відказати

ховаю мокре обличчя в тебе на грудях ховаю руки

мокрі від снігу в твоїх кишенях ховаю серце мокре

від болю в твоєму серці і довго беззвучно плачу

 

і тоді ти знов скажеш що коли болить треба дякувати

а не сумувати і я починаю співати серед зимових

білих дерев пісню радості що народилась зі смутку

свою пісню пісень свою осанну Творцеві всього

серця твого й мого

 

і вона випливає із мене немов ріка

ніщо вже її не зупинить навіть ця глибока зима

навіть ці білі тихі вечори навіть ця спокійна зимова

нічна тиша