Посестри. Часопис №39 / La belle époque, relaxing times
Стільки часу ми співіснували
(мої ровесниці дуже постаршали),
й аж після тридцятки, у неторгову неділю,
я уперше поїхав в Аушвіц.
На роботі доводилося брехати, що п’ю:
«Виноград, уражений шляхетною пліснявою, –
добра штука». На щастя, підробки цієї мови можливі.
Правда, мені снилися гіпогрифи з етикеток,
але не виявив ніхто, що я тверезий.
Я співіснував в одній кімнаті
з Інтернетом і китайською поезією.
Якщо хтось ночував у мене, я дивувався:
серед білого дня це людина, дві руки – дві ноги,
одна голова. У восьмому столітті Лі Бо і ДуФу
могли розповісти чимало про алкоголь.
Тоді в повстанні, котре підняв Ань Лушань,
загинуло п’ять відсотків людства.
А я ось дізнався, що японське віскі,
яке рекламує Білл Мюррей у Lost in Translation
(for relaxing times, make it Suntory time), –
зовсім не вигадка. Утім, яка різниця:
усе одно ж не спробую. Хоча, може,
і є різниця, адже куплю на презент.
(Доводилося брехати? Знаю, кожен так каже;
я був тим кожним).