Посестри. Часопис №37 / На чужині
Часом, буває, на чужині
Мені присняться гори сині,
Ліси зелені, ниви срібні
І люди щирі, непідхлібні,
Прихильні серцем і свої
Присняться іноді мені.Іду я полем. Мерехтить
Від сонця воздух. Аж горить
Мак межи збіжжям. Жито спіє,
Пшениця злегка половіє
І хилить колос до землі,
Неначе клониться мені.Немов говорить: «Тіштесь, люди!
Ось незабаром жниво буде,
Гаряче жниво, час заплати.
Остріть серпи! Пора почати!
Хто сіяв — той буде збирав...
А ти ж, небоже, де бував?»Де я бував?
Ох, не питайте!
І не питайте, і не лайте...
Дивіться, сивіє волосся.
І не в добрі мені жилося
В чужім краю.
Кождіське слово,
Що поміж нами гомоніло,
І гадку, кожде діло
Я чув і пережив наново
У самоті.
Я тішивсь з вами,
Я плакав серцем, не очами
Над вашим горем.
Я тремтів,
Коли почув, що месть і гнів
Несеться бурею над вами.
Я очі зкривав руками,
Питаючися сам себе:
Хто і коли їх проведе
На праву путь?
Як раз оден
Я вас забув — «нехай забвен
Буду вовік!
І най будуть
Слова мої забуті вами»...