08.12.2022

Посестри. Часопис №37 / Жінка з квіткою

Кілька днів поїзд наш їде.

Навіть машиніст не знає, куди він нас везе.

Стримає паровоз серед пушти і не раз кілька годин стоїть.

Тоді виходимо з возів, щоб розпростувати ноги.

Ноги непевно доторкаються чужої землі.

Квітки здивовано дивляться на нас, ворони стадами злітаються з піль. Кричать на нас. «Пощо прийшли?!»

За полями, на обрію, високий, синій мур... Карпати.

За ними наша земля, а на ній — ворог.

Всім нам це одно на гадці: «Що він там робить?»

Наслухуємо, чи вітер не наднесе голосу якого.

Нема. Тільки гадки біжать.

Так їх багато, як тих ворон на полі, і такі ж вони чорні, тії гадки.

В купе лишається тільки одна жінка.

Сидить у кутку і на колінах тримає з квіткою глечик.

Квітка червоно цвіте.

На ній щось блищить — роса чи сльози?

Жінка очей з тої квітки не зводить.

Що вона бачить у ній?..

Мабуть, усе, що лишила дома.

Усе...

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Лепкий Б. Жінка з квіткою // Посестри. Часопис. 2022. № 37

Примітки

    Loading...