17.11.2022

Посестри. Часопис №34 / «Засинаю з океаном слів…»

Засинаю з океаном слів,

що розбиваються хвилями об рукав

та папір.

На зів'ялих долонях – гербарій,

спізнившись,

проростає у темряві нічній.

Вдивляюся у самотність кімнати,

бачу стежки тонку стеблину:

за вікном ще не осінь

струшує листки наших днів,

серпень пече серце,

немов світ валиться з ніг.

 

Або цей світ ще тримається

на балансуванні трьох китів,

на трьох порах року –

зима-війна, весна-війна, літо-війна.

Вже три кити поранені:

запишіть це у підручниках історії

та приготуйте бинти,

а також трохи води, –

та не тієї кривавої,

що її набрали з криниці болю.

Ту воду дівчата несли

у своїх очах криштально-синіх

та розлили на сад

зелених яблук,

де із зернятка осінніх плодів

виростає дім для птахів,

для пісень і для Псалмів.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Бомко Л. «Засинаю з океаном слів…» // Посестри. Часопис. 2022. № 34

Примітки

    Loading...