Посестри. Часопис №34 / Мій неврятований
Пам’яті Бруно Шульца
Вже стільки років
на моїх антресолях із балок
поміж стелею і сіньми
віковічно тьмяне освітлення на 25 ват
поцятковане мухами
за барикадою макулатури
Він є там накручує годинник
не виганяє павуків спить
Мабуть дослідив уже всі сучкИ
його нерухома тінь заростає тиньком
часом його немає навіть
після комендантської години
грає в Гайдарабаді
відкриває наступні слоїки
входить в деревину щораз
древніше й древніше
У немальовану дошку
мій сон сьогодні постукав до нього
Пане Бруно вже можна
нехай пан сходить
А він чекає на недочекання
не може чути мого сну
він ніхто
тверезіший за будь-кого
знає що антресолів немає
ані освітлення
ані мене
Mój nieocalony
Pamięci Brunona Schulza
Tyle już lat
na mojej antresoli z belek
między sufitem a sienią
ćmi światłość wiekuista na 25 wat
zaciemniona pstrzynami much
za barykadą makulatury
On tam jest nakręca zegarek
nie wygania pająków śpi
Chyba już przetłumaczył wszystkie sęki
jego cień nieruchomy tynkiem zarasta
czasami nie ma go nawet
po godzinie policyjnej
bawi w Hajdarabadzie
odmyka kolejne słoje
wchodzi w drewno coraz drzewiej i drzewiej
W niemalowaną deskę
sen mój dzisiaj zapukał do niego
Panie Brunonie już można
niech pan schodzi
A on czeka na niedoczekanie
nie może słyszeć mojego snu
on nikt
trzeźwiejszy niż ktokolwiek
wie że nie ma antresoli
ani światłości
ani mnie
