13.10.2022

Посестри. Часопис №29 / Кінець української силабо-тоніки

в цьому будинку вони колись і жили
бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби
лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити
в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях
дихання вітру структуру страху коли ти
дивишся на подвір'я
де військові кладуть асфальт
і саджають сосни

їх виводили серед ночі зганяючи сни
з їхніх плечей наче щурів з підвіконня
сірі сорочки на них просякали потом
і в тілах їхніх стояла жовта сеча
мов контрабанда
тим хто виводив подобався запах нічного життя
їхня сіра білизна що набрякала від збудження
їхні жінки що розмазували по обличчю
сліди переляку і макіяж

на розі стояв кіоск і там нагрівавсь лимонад
липкі фіолетові краплі сиропу стягували шкіру
налипали на пальцях і в куточках уст
обтяжені бджоли торкались хвостами одягу і повік
і тінь від будинку підповзала до ніг мовби велика вода
скоріше б додому зачиняючи щільно двері
на чорний замок на ланцюжок на засув
слухати як нишпорить вітер в дверних
механізмах і під вилицями
слухати як калатає сонце
у незашторених вікнах

їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики

тоді коли ти захочеш розподілити слова
на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався
ти мусиш відчути цю тишу яка розрива
нічну серцевину — вимучена кругова –
кожного разу скільки б сюди не вертався

тому що колись давно шматки гарячих лексем
холонули тут в ротах забиваючись страхом
і той чоловік із обважнілим лицем
з чорним записником і простим олівцем
лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом

просто існує такий різновид споруд
в яких ця остання межа особливо похмура
де надто неглибоко пекло і русла підземних руд
де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт
де починається смерть і кінчається література
 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Жадан С. Кінець української силабо-тоніки // Посестри. Часопис. 2022. № 29

Примітки

    Пов'язані статті

    Дискусії про зміст і форму мистецького твору (Кляйнер – Інґарден – Рудницький – Антонич)

    У заголовку пропонованого дослідження можна було би вжити словосполучення «у літературному творі», адже Юліуш Кляйнер, польський літературознавець, і Роман Інґарден, польський філософ літератури, писали передусім про зміст і форму у мистецтві слова. Проте заокруглюємо цей ряд до українського письменника й теоретика мистецтва Богдана-Ігоря Антонича, який невипадково є останнім у ній — адже його теоретичні погляди є головним об’єктом уваги у цьому дослідженні. Щодо Михайла Рудницького, українського есеїста, критика й письменника, то він перебував найближче до Антоничевого теоретичного поля, адже цих двох літераторів та інтелектуалів поєднували творчі контакти – частіше через папір, але також і наживо.
    Читати повністю
    Loading...