Посестри. Часопис №16 / Сад
САД
Мамо
я все ще тримаюсь за полу твого плаща
але в останніх снах не зміг знайти
твого обличчя
а коли намагався говорити з тобою
зникав з кожним словом
У минулому в якому мене не було
(чи могло так і лишитися?)
я був тобою з тобою в тобі
Тепер живу розпорошений у космосі
твого праху
Мені стільки ж років як тобі коли ти померла
я існую в кожній з обіцянок любові
і кожного дня гублюся в смерті
з надією що завтра ти знову мене
народиш
Темрява крокує поруч мовчки
говори зі мною вона буде нас пильнувати
Бог дихає тихіше ніж німий
світ і зараз так тихо що чути як голос
з майбутнього співає останній куплет
Вже скоро я побачу тебе
молоду й худорляву
схожу на голодну дівчину
на чорно-білій світлині
1943 року
Стану з тобою в саду
і непомічений буду спостерігати
як ти чекаєш закінчення війни
у плямистій від тіні горіха
сукенці без рукавів
за мить до вознесіння
Зі збірки «Батькова ложка»
