Кімната
Я мешкаю в кімнаті з двома вигорілими вікнами. Одне з них захищене солідними, хоч і дещо заіржавілими ґратами. На підвіконні другого стоїть повний бутель вишневої наливки і лежить зіжмакане рукоділля.
З-поміж меблів, розставлених на трухлявій підлозі відразу після визволення міста, найціннішим предметом є шафа, оскільки на верхній поличці в ній заховані: банка американських сардинок, дві бляшанки з бісквітами й ґумовий офіцерський плащ, куплений в одному D.P.Camp [1] за вісім пачок сигарет Camel. На середній поличці стоїть друкарська машинка типу Continental, яка мені обійшлася ні багато ні мало в тридцять доларів. Схоже, найбільше заробив на ній «біржовик» із-під готелю з панібратськими замашками варшавського земляка. На нижній поличці лежать чотири пари шкарпеток і пів кілограма помідорів у торбинці.
По стелі повзають павуки.
Показний тапчан, притягнений запопадливою родиною, я ненавиджу, бо – подібно до табірної букси – він кишить блохами й блощицями. Коли увечері заповідається ніч без дощу, я беру подушку і дві волохаті канадські ковдри – власність одного старости з табору «Аллах» – і йду спати до громадського парку, повного коханців і п’яних міліціонерів, які стріляють із пепеша в Місяць.
Натомість удень сиджу за круглим столиком із червоного дерева, добутим у помешканні вбитого німця і, задихаючись від спеки, пишу аж до сутінок, одночасно чухаючи непоступливе тіло, розпалене, мов на вугіллі.
Біля розпеченої залізної плити крутиться дівчина в чорній сукенці й співає. Її дрібне рожеве личко губиться в рамі претензійно укладеного волосся.
Дівчина ночує на ліжку в протилежному кінці кімнати. Щодня вона готує мені обід і, розклавши на столі хліб, помідори, суп і картоплю, крадькома виносить повну тарілку за двері й біжить із нею сходами до певного молодого безробітного, який не може знайти достатньо вигідну працю.
Бо вона живе з ним, а не зі мною.
