Посестри. Часопис №11 / Міф
МІФ
Якби трапилося, що в повсякденний правопис нам внесе
загрозливу шляхетність, внутрішні очі, за більмом
крові звично задивлені
в себе, дивляться вбік сну.
Бачать цей сон, якнайдалі вихилений: поза
сліпою прероґативою смерті вповзають у збіжжя
полум’яних культур, що явно
сходять на галявині
долини (мушлі, де весь час шумить старих морів
— які випарувалися в ковток подиху, наших легенів
рухому воду, — дихання);
долини всередині гір
неба, де вічні сніги хмар стікають, несучи
пісок, уже німий, скарг, що стеляться до неба через послів
— найвірніших; ревнивий
до їхнього наївного голоду;
сон димить з колосся вогню: якщо дуже хотіти,
кажемо собі, для нас, можливо, стане
незнайомою особою
слова, що народжується.