Посестри. Часопис №10 / «Мию волосся, а наді мною — гради свистять...»

***

Мию волосся, а наді мною — гради свистять,

Небо гуде голосами вогню і заліза.

Піняться хмари.

Пінна землі кам’яниста гладь,

Чорною кров’ю скипають її порізи.

А волосся під пальцями стишене і м’яке.

Травами пахне — любистком і розторопшею.

І холонуть ті пальці, поки жаске піке

Над головою робить ракета…

А коси довшають,

Перепрочитується наново пів життя,

Аж до форзацу білого, аж до задуму…

Як невчасно затіяла я миття —

Тут, під градами!

Чи такий мені судний день — обернутись в дим?

Чи така мені доля — бути до скону жінкою?

Коси мию.

Й зі мною тріпоче дім

Кожною балкою, аркою і цеглинкою.

Мию волосся — затято, як навісна,

А довкола — місто вогнем захлинається зопалу.

Та коли затихає —

Бодай на трохи —

Бачу — стоїть весна

Сива геть,

Як і я,

Наче — з попелу…