Посестри. Часопис №9 / Another side
Another side
Я давно хотіла спитати: як тобі, там, потойбік війни?
здається, там тепло настільки, що сніг перетворюється на молоко,
а хлопчик зі скрипкою цілий рік стоїть у футболці,
і голуби, здіймаючись вище ратуші,
зависають між снігом і музикою,
ніби розгублені кулі – між душею та тілом.
Та зараз не буду писати про нас,
напишу про міста, звідки в довгих важких конвертах
приходять діти замість листів,
де налякане сонце, мов заморожена мандаринка,
викочується раз на тиждень,
і крізь дим проглядає дим,
і крізь смерть проростає смерть.
Роздери собі груди, покажи своє внутрішнє пекло –
покажи, що таке справжня самотність,
як це – коли така порожнеча, що нема об кого навіть поранитись.
Навчи мене мови стін –
а я покажу тобі ті міста –
і малий, якого ти вигадав, продасть свою скрипку,
щоб купити пальто.
Я давно хотіла спитати: за що? І коли це скінчиться?
Стільки часу минуло, а я все знаходжу
запальнички в кишенях – ще з літа…
Куди подіти весь цей вогонь?
Більше вогню, ніж тепла.
Більше стін, ніж дверей.
Ти ж навчиш мене мови стін?