Посестри. Часопис №2 / Сніг

СНІГ

 

Скільки ж сьогодні крилець пташиних впало пречистих?

Сам ти неначе в їх тріпотінні зникнув достоту.

Тиша мережить готику сонну — абриси міста

в крихітних вежах осоту.

Плач, плач у розчахнуту браму снів:

ти, по хмари заметений в спокій.

Наче по низці голів,

по засипаних тім’ях,

по сходах повітря замерзлих

ступаєш все далі,

в славу хмар мармурових високих.

 

1941

 

ŚNIEG

 

Ile dziś skrzy­deł pta­sich spa­dło i zga­sło,
jak­byś sam w aniel­ski ich trze­pot się do­stał?
Rzeź­bi ci­sza spo­koj­ny go­tyk - blan­ki, mia­sto
na ma­leń­kich wie­żach ostów.
Płacz, płacz w roz­dwo­jo­ne wro­ta snów:
po ob­ło­ki za­sy­pa­ny w spo­kój.
Jak po sze­re­gach głów,
po gło­wach za­sy­pa­nych,
po stop­niach za­mar­z­łych po­wie­trza wstę­pu­jesz naj­wy­żej,
w glo­rię mar­mu­ro­wych ob­ło­ków.

1941 r.