«Не бував ти у наших краях!»

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

 

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати.

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —

Не бував ти у наших краях.