Читальня / Степан Чарнецький

Степан Чарнецький (1881-1944) – український поет, перекладач, фейлетоніст, журналіст, редактор, режисер, театральний критик, автор патріотичного гімну Українських січових стрільців «Червона калина» («Ой у лузі червона калина...»)

Народився у с. Шманьківці (нині Чортківський район на Тернопільщині), був тринадцятою диитиною у сімʼї. Його батько, священник, помер, захворівши на тиф, ще до народження сина.

Степан Чарнецький навчався у початковій школі Станіславова (нині Івано-Франківськ), а пізніше – в гуманітарній і реальній гімназіях м. Львова. Невдовзі закінчив інженерний факультет Вищої політехнічної школи (нині Національний університет «Львівська політехніка»). Працював інженером у Львові, а також референтом преси Львівського магістрату, науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки.

З юних років брав активну участь у різних молодіжних організаціях, захоплювався літературою та театром. На формування і становлення Степана Чарнецького як поета безпосередньо вплинуло середовище літературного угроповання «Молода муза». Дебютував поетичною збіркою «В годині сумерку» 1908 року, до якої увійшло 48 віршів, укладених у 7 розділах. Окрім поезій, писав фейлетони і новели, які часто публікував на шпальтах тогочасної преси. Співпрацював із редакціями багатьох газет і журналів («Воля», «Літературно-науковий вісник», «Діло», «Руслан», «Українське слово») та був редактором низки часописів («Український голос», «Український вісник»). Був режисером і художнім керівником театру товариства «Руська бесіда», зокрема здійснив постановки драм Івана Франка «Украдене щастя», Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь»), опублікував «Нарис історії українського театру в Галичині». Степан Чарнецький працював і на перекладацькій ниві: здійснив переклад твору «Конрад Валленрод» Адама Міцкевича.

Помер Степан Чарнецький 64-му році життя, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Літературний доробок Степана Чарнецького:

збірка поезій «В годині сумерку», 1908;

збірка поезій «В годині задуми», 1917;

збірка поезій «Сумні ідем», 1920;

збірки малої прози (фейлетони і новели), що вийшли під псевдонімами Тиберій Горобець, «Дикий виноград», 1921 і «Квіти й бодяче», 1922.