Посестри. Часопис №97 / Чи вдасться ще собі зростити місто, з якого б не хотілось утекти
Хочеться уточнити питання в назві редакційного тексту: чи вдасться зростити світ, у якому, між живих та вмерлих, добре було би бути?
Щотижня видозмінюється світ, ще при минулому 96-му номері бракувало чогось одного, і вже зараз страшенно бракує міста – таким, яким воно було до війни. Хтось пригадує Львів, хтось Харків, Київ, Одесу чи менше затишне містечко. І хай взимку тверде й сіре, як асфальт, хай мокре і пронизливе, хай за спресованими шарами багатоповерхівок ледь проглядалися контури старої архітектури, воно було нашим. Воно не горіло на очах від ворожих обстрілів.
той корабель що нас сюди доправив
уже палає в гавані а ті
хто підпалив його танцюють поруч, –
досить смутно зауважує Ірина Шувалова. Найбільше тих наших вимріяних міст залишається в історії, в пам’яті, в надії на майбутню перемогу і – в поезії.
Поетичний блок номера досить широкий. Починається він двома віршами Шимборської, день пам’яті якої випав нещодавно, 1 лютого. Перечитуючи біографію нобеліантки, зауважуєш, що Друга світова застала її шістнадцятилітньою дівчинкою в Кракові, на третій день війни у їхній будинок був «приліт», і довелося ремонтувати дах, а коханий юної Віслави зник безвісті на війні. Як, маючи за собою такий досвід, Шимборська змогла й далі писати з таким гумором, влаштовувати феєричні домашні вечірки і робити смішні колажі? Може, тому її гумор дещо гіркий на дні? Що буде з нами по наших досвідах, чи залишиться з нами потому і сміх, і радість?
Далі – пронизлива добірка Ірини Шувалової, поетки глибокої та уважкої, кожна книжка якої – подія. Далі – Ева Філіпчук «з міста розрізаного по перпендикуляру з написами на стінах juderausбіженці в газову камеру» у перекладі Наталки Бельченко. І – вірш Олени Максименко, трансформований у поетичний перфоманс Мальвіною Корж (це відео відкриває собою публікацію цілого циклу, базованого на віршах українських та польських сучасних поетів, Мальвіна зняла цей цикл під час резидентського проєкту у Кракові).
Ще одна поетка розмовляє з іще одним поетом. Олена Степаненко в ролі інтерв’юерки провадить розмову із Павлом Коробчуком, автором, що належить до покоління двохтисячних. Коробчук мав би писати музику та поезію, натомість активно включений у війну та волонтерство.
Прозовий уривок теж не відходить далеко від воєнної теми. Редакція пропонує ознайомитися з уривком із нової повісті Володимира Рафєєнка, письменника, котрому через росіян двічі довелося втрачати дім – спершу в Донецьку, потім на Київщині. Втрачати, але водночас і символічно віднаходити в українській мові, яку Рафєєнко вивчив і на яку принципово перейшов на письмі.
І завершуємо випуск черговим уривком із класичної праці польського письменника, критика, публіциста й філософа Станіслава Бжозовського, текст 97-го номера зосереджений на питанні романтичної свідомості, з якої черпали представники течії «Молода Польща»
