Посестри. Часопис №96 / «один каже: я знаю, як дихає пес...»

один каже: я знаю, як дихає пес,

коли спить, і що йому сниться.

 

другий каже: я знаю, як плакала

наша Сірушка, коли ми сідали в машину..

 

третій каже: наш Барс підірвався на міні,

я поховав його лапу в кутку города.

 

одна каже: я не люблю танцювати,

та мама водить мене на гурток,

бо так треба.

 

друга каже: мені часто сниться, що я танцюю,

я ходжу і постійно хитаюся,

мама пояснює – через контузію, може, мине.

 

третя каже: у мене більше немає мами.

 

баба гукає: шапку вдягни, бо вітер!

всі озираються.

 

вітер облизує витерті вигини гірок.

дере язика об дірки від куль з рваним краєм.

одна. друга. третя.

одна. друга. третя.

за кожною – пустка.

 

мовчання інакшого досвіду.

переінакшення того, що годі

назвати, що треба назвати, аби

не втратити здатність себе говорити

і бути кудись у майбутнє.

 

дитячий майданчик війни.