Посестри. Часопис №91 / Людина зникає зі світу

Хоч би малі крила цій людині, хоч би квиток на потяг, хоч би шанс промовити кілька слів, і вона виживе. Ця людина чекатиме: у мінливості світу, в негараздах і втратах, але перетриває і виживе. Наша надія – на прийдешній рік.

Юлія Мусаковська дуже виразно малює краєвид людського виживання: чи ця трагічна веселка з крапель після дощу, чи після розлитого на чорнозем бензину? 

Людина зникає зі світу, на її місці з’являється веселка.
На одному березі залишаються діти, онуки,
на іншому – перший, подарований в дитинстві собака,
перша та остання любов, коні,
вічне блукання туманними пагорбами
в плащі й гумовцях; тобто, тотальне щастя.

Мінливість гігантська й усесильна, а проте здоланна хоча би подумки, як у Войцеха Бжоски, який ховається за каменем, за скелею, щоби:

під час заходу чи сходу
спостерігати, як усе
занурюється

у воду.

У випуску пропонуємо також запис давно очікуваного різдвяного концерту польських колядок у перекладах українською мовою у виконанні камерного хочу «Gloria» Львівської національної філармонії.

Прозове крило номера репрезентують оповідання Тетяни Терен «Мушля», есей Тетяни Павлінчук «Любов, що поверне нам хребет: оглядаючись за Анною Малігон» та нарис Олени Олійник «Як Пєкло: Я вірю, що добро переможе».

91-м випуском нашого часопису назавше прощаємо 2023 рік і сподіваємося на зустріч у наступному. Врешті, що саме в кругообігу води в природі, в рухові сонць і супутників, у виживанні диких тварин і в нас самих змінює одна цифра в номері року, який належить до однієї з версії літочислення? Але змінюється щось у нас, і зазвичай називаємо це словом «надія».