Посестри. Часопис №89 / «часом стає так боляче що хочеться плакати...»

часом стає так боляче що хочеться плакати

після пустих розмов після прикрих новин

після всього в чому немає радості

 

я вже давно не бачила світу в якому все повне краси

не приходила ні до гір ні до моря

не споглядала як літають у вишині птахи

ще середина літа та всі вони раптом десь відлетіли

не годувала лебедів не гладила сарн

просто часто ходжу і не можу ні до чого себе притулити

 

заплющую очі від кожного гострого звуку

вдаряюся об кожен камінь плутаю стежки

блукаю поміж двох дерев а коли стає зовсім

нестерпно – плачу

тихо-тихо самим серцем і цього ніхто не чує

 

ані вітер ні дощ ні малий горобець що прилітає

поїсти

може цей плач чує тільки земля

бо й вона тепер чомусь часто й дрібно тремтить

бо й вона тепер як і я чомусь часто здригається