Посестри. Часопис №86 / Уривки зі щоденника під час Майдану

Грудень

Чи була того року зима? 

Холод пригадую по тому, що мерзла постійно, вбирала кілька светрів і теплу позичену куртку.

Лід пригадую за картонками попід ноги, що їх дбайливо лишали волонтери коло сцени Вільного університету. Тоді легше стояти, стопи на кризі дубіють не одразу,  а помалу-малу.

Сніг пам’ятаю, бо з нього ліпили барикади.

А так зими не було, тільки довгий, заціпенілий, знебарвлений і охололий час. Тільки напруження понад силу. Тільки прапори, і радість, і горе, і страх, і відчай, і надія. А зими не було, ні.

«Відсвяткуємо, коли треба, і Новий рік на Майдані», – звучало як непідйомний тягар. Кожен день нескінченний, не можна ж так жити, серед криги і боротьби, цілий місяць! Нині розумію, що грудень був лише початком. Тоді ще всі живі. Янукович замурований у своєму Межигір’ї, мов казковий персонаж: не підступиш, не зрушиш із місця. Нам страшно, що Майдан розійдеться, не діставши швидких результатів. Чи стане сил простояти ще цілий тиждень? Два? Три? У людей сім’ї, праця. 

Влада не реагує аніяк, просто не помічає нас, президент десь ховається, періодично їздить до Москви і зникає в Китаї – щоби раз до разу виринати із якимись абсурдними промовами про урожай і стабільність. День до дня, віче до віча. Ледь не щовечора панічні хвилі по інтернету: сьогодні буде розгін Майдану. То віриш, то не віриш, а від постійних повторів утрачаєш пильність. Якими втомленими ми були при самому початку подій – здавалося, це триває вже десятки років. Здавалося, все от-от зникне. І коли Майдан слабнув, занепадав у вірі, траплялося щось, що мобілізувало знову всіх, будило, додавало сили.

Сверстюк

Зранку 8 грудня на Майдані перестріваю Євгена Сверстюка. 

– Як гадаєте, ми переможемо? – запитую його.

– Так ми ж уже перемогли, – відповідає пан Євген і сяючим поглядом вказує на повну по вінця площу. І в цю мить я розумію правду його слів. Людина, що починала із «малесенької щопти», із вузенького кола  – і дожила побачити плоди своєї праці. Їхній крихітний вогник розгорівся на повну силу. Нас так багато, що ми вже перемогли, наросли після голодоморів-репресій-воєн-депортацій. Ми знову є. 

Майдан

доброго ранку, країно моя земна
знову я ніч не спала – твоя вина
день каламутен, повен люті й води
перехлюпує, заливає сліди

       чуєш гортанню: щось у тій грі не те
       вітер гортає гілля і дощ мете
       будеш наївна – може, і пронесе
       (кажуть, що Україна понад усе...)

на постелі – нерви й ниє спина
аж по стелю неба нині стіна
обов'язково віру тримай свою
все казково. ми живемо в раю

      ...чом не казка? – чуєш, вітер озвавсь!
      чорна каска танцює віденський вальс

     і допоки тан її про війну –
     чорна каска знає собі ціну.