Посестри. Часопис №79 / Ніби після війни

Відчуття часу, місця, іншої особи, вочевидь, є зовсім іншим «після війни», аніж «до...» Це нелегке розуміння великої роботи, яку ще потрібно завершити, змішане з прагненням уже й негайно поринути у свобідний політ. Десь там, у особливих місцях і за вимріяних обставин. Там, де нам особливо потрібно бути.

Поети й поетки мають незаперечну здатність сказати про те, що нам ніяк не вдавалося оформити в слова й речення. Ія Ківа деталізовано згадує дуже особистісну й універсалізовану водночас картину довоєнності:

пам’ятаю як у дитинстві
у садочок водили мене
повз бомбосховища
 
ніби в міста був
подвійний план існування
 
перешите плаття життя і годинник руїни
з розгалуженим підземеллям надщерблених слів
 
виглядало це так
ніби після війни
всі щури з міста пішли
а хатки лишилися
 
щоб повернутися
війна ж завжди повертається
як злодій що вкрав недостатньо

Поетична книжка Анни Фрайліх «Ім'я батька» аж ніяк не випадково потрапила до фіналу цьогорічної премії «Зустріч» канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч». Поетка згадує свої непрості дороги, які привели її аж ген за океани:

Я народилася під час подорожі
– бо найбільш досконала подорож – втеча
дорога втікала у протилежному напрямку
якнайдалі від цивілізації
Азія перетворилася на великий мурашник 
так що пережили ми на краю прірви
і не було куди
повертатися назавжди
ось так розпочалася ще довша подорож.

У випуску пропонуємо дуже світлу й опимістичну розмову зі знаною культурною менеджеркою Анною Луцюк. Згадуючи про свою роботу в непростих умовах сьогодення, вона говорить те, що, можливо, хотілось би сказати кожній і кожному: «Так, багато дорогих для мене людей зараз на фронті, моментами буває дуже боляче. Та я хочу писати життєствердні тексти, від яких на душі світлішає. Навіть якщо між рядками фонить війна – мої вірші і проза про любов. Бо це енергія життя».

Ми продовжуємо публікації фрагментів праць видатних діячів культури, дослідників літератури та інших мистецтв. У цьому випуску з нами Юзеф Чапський із есеєм про доробок Яна Лєхоня та Людмила Тарнашинська про Івана Світличного. 

Традиційно звертаємося до літератуної класики, і цього разу звертаємо вашу увагу на Юліуша Словацького в перекладах Володимира Лучука. Його відомий вірш про рідну Кременеччину промовляє до сучасників:

Якщо колись в отій моїй країні,
Де рідна Іква плине у долині,
Де рідні гори в голубім серпанку,
А над потоком дзвонить місто зранку...