Посестри. Часопис №78 / На смерть горобчика, чи ж горобця польового

Несли ми горобчика того.

Плакали.

А він мені всю дорогу,

Що то горобець польовий.

Та хай собі буде хоч чортяка

На ім’я. Але ж помирає.

Не вмію забрати в нього тої смерті.

Пташиної і загалом малої.

Але чи ж наша важитиме більше?

Чи хтось її розпізнає?

А чи сяде на ліжку,

Така собі на вроду,

Ані хлоп, ні баба.