Посестри. Часопис №77 / ПТСР

чужий, як куля в тілі 

сидить, курить, не дивиться 

не запитує, коли повернешся 

дорога від дому прострілюється 

дорога додому – взагалі не існує 

виснував собі неможливість відступу, 

захисну павутину 

обгрунтував, довів до самого серця 

як голку, а вона – соснова,  

пахне домом, нагадує 

вихід із цього світу, виявляється,  

ще вужчий, як вхід 

 

міг би сказати: ходи сюди, жінко, 

нікуди тебе не відпущу,  

двоє – це достатньо для початку світу 

 

міг би сказати, ходімо, жінко, 

будемо прориватися разом 

 

каже, іди собі, жінко, доки тиша 

у мені не лишилося нічого живого, 

крім тебе