Посестри. Часопис №77 / Через землю

Нема порятунку крім як через землю
як сіре зерно млин на борошно меле 
так нас розкладає на частки вода 
ріка що гуде в підземних садах 
гравітація нас до екватора пхає 
пісок нам із часом кістки пеленає
а вітер нас грішних хилить додолу 
тих кого поки що жалує доля
крутяться скачуть просять у неба
що складає тимчасом безмовну поему
і чекає аж ті протягнуться крізь глину
тіла їх слабкі хоч і наче рухливі
дивись: вітер їх притискає наниз
на ринку он падає мер на хідник
і ціле містечко згинає коліна
в школах притонах церквах магазинах
закон цей одвічний ніхто не змінив:
бидло нас топче здіймається пил
глушить нас душить формує крайнебо 
а діти над ним рахують планети