Посестри. Часопис №76 / Знаки твоєї появи

Ми бачимо, ми говоримо, ми націлені на поступ, а література описує, доповнює, чи й переінакшує наше бачення та нашу мову. А почасти лише озвучує наш досвід. В екстремі нашої доби чітко відчуваємо значення мови та силу нашого досвіду, яка динамізується присутністю інших досвідів – принаймні свідчень про них, їхніх відбитків і знаків.

«А там, де треба висловити щось, що до того часу ще не було мовлене, усе залежить від того, чи дає мова відповідне слово, чи ні. Один із таких випадків – це поезія. Бо ж поет може дістатися навіть того, що він той досвід, якого він набуває з мовою, відповідно, а саме поетично, мусить підвести, до того, щоб той мовив», – написав Мартін Гайдеґґер у праці «Сутність мови». Змусити говорити ту внутрішню істоту, яка досі була позбавлена права говорити, апарату мовлення та знаку, яким говорити могла би. Як нам упізнати ці знаки, як нам відчути появу цього мовця? У вірші Тетяни Павлінчук різко накреслена ця непроста ситуація:

Я вигострюю зір і не бачу,
сови беззвучно махають крильми поза спиною.
Що мені знаки твоєї появи,
яких я зчитати не вмію?

У випуску пропонуємо добірку віршів Марії Павликовської-Ясножевської в перекладах Володимира Лучука. Поетка в малій формі вміщує, наче в краплі, уривки свого досвіду:

За вікном світ зсірів і зблід...
А може, запізно гостей чекати?

Пропонуємо увазі продовження повісті Катажини Ририх «Пан Апотекер». А до прозового крила випуску приєднуються дослідники, перекладачі та промовтори доробку майстра малої прози Корнеля Філіповича: Роман Малиновський розмовляє з Наталією Лобас про особливості оповідань Корнеля.

Укотре торкаємося найболючіших тем, що пов'язані з досвідом війни. Христина Потапенко в нарисі «Мої "котики" знають, що я з ними до перемоги» ділиться проблематикою життя в умовах війни. Приєднується до авторки й мистецтвознавиця та арт-кураторка Вікторія Бурлака, резидентка Інституту Літератури в Кракові.