Посестри. Часопис №75 / Приспів

Бідний люд над все люблю на світі,

Бо мене зростила пісня люду...

Звичаї, говірки розмаїті

Я до скону пам’ятати буду.

 

Молоком мене поїли люди,

В’яже спільність міцно нас не три дні

Та недолю, що ґаздує всюди,

Ті знайомі наші давні – злидні...

 

Може, злидні ті й затьмили око,

Щоб мене уява не носила

В позахмар’ї високо-високо,

Раз позбутись гноблення несила...

 

Може, сонце заступили муки,

Намотавши промені на нерви:

Як людських сердець проходжу луки –

Замість квіту бачу стільки мерви...

 

Поза світлом бачу темні тіні, –

Радості нічим не оправдав би...

До людей – не співчувать людині,

А ходжу між них – шукати правди.