Посестри. Часопис №75 / Провина

У злиднях я свого покинув брата,

Не зважив, що біда небогу тисне:

Коли в сусіда загорілась хата,

Я не збудив його тоді зумисне;

 

Я наречену кинув у пустині,

Хоч як вона вернутися благала;

Скрутив байдужо голову пташині,

Що у моїй руці защебетала;

 

Ах, тих злочинств чимало вже й забуто,

Яких сліпий, мов камінь, я накоїв, –

Однак тягар провин, що тисне люто,

Не розчавив гріхів, а біль потроїв –

 

І двига серце ту вину велику,

Що душу збив я з пантелику...