Посестри. Часопис №125 / Псалом 52

                                        Quid gloriaris in malicia etc.

 

От чим ти хвалишся, тиране?

Твій дім забитий вщент злобою.

Наш Бог загоїть наші рани,

І перев’яже наші болі.

 

Язик твій як зміїне вістря

Скажену вигадку пильнує.

Лукавий міф як добра звістка

В твоїх устах нас не дивує.

 

Продати Злу святу чесноту,

Лжеця вважати за пророка!

Гниє живцем гидке болото,

Біді радіє зрадне око.

 

Господь злочинства не потерпить,

І викине із грона свого.

Єство твоє на порох стерти

І дім строщити від порога.

 

Життя початок – страх Господній,

Всяк Божої боїться сили.

А ти – у істини на споді –

Смієшся ніби під кропилом.

 

Речеш: «Отой заможний дука

На золото поклав лиху надію,

Казав – хай буде неукам наука,

А я й без Бога вашого радію»

 

На що скажу: «Росте собі маслина

Під зглядом деміурга життєдайним,

Літанія моя щодня до неба плине,

Простує мирно тихим вишнім плаєм.

 

Тобі, мій Боже, признаюсь відверто,

Що Ти нищитель всякої неправди.

Я попри все Тобі звіряюсь вперто

І все знесу. Віднині і назавжди.