Посестри. Часопис №73 / Дерево мандрівників

Гримнув борт високо, високо, підносячись

називаючи материки чужі: дерево, скло, меблі

та зелень: турмалін, малахіт, хризопраз

Я не могла повірити, що за сірою скелею

примара-хлопець усміхався сріблясто

і коли хитнула головою, не пойнявши віри

твердячи незмінно: «Мені привиділося»

а тверді цій камінній – «Ні, не привиділося»

так у його / її сні й прочитала нас мапа