Посестри. Часопис №72 / «Твої щоки м'які...»

Твої щоки м'які

як животик котика

 

твої вії чіпляються до моїх

 

наші руки як електрогенератор в цю ядерну українську зиму

 

ми говоримо

про щось говоримо

далеко не ледачі

але вуркітливі й вразливі

 

закрившись від образливого світу

в одному із запотілих кафе

щоб до нього (світу? світла?) опісля зустрічі знову прийти

і знову скоро зустрітися

 

: : :

 

у моїх долонях я всякчас нестиму дарунок

тихесеньке «ти»

від якого нікуди не хочу дітися

 

особливо зараз

у пору року незворотних змін

в очікуванні звільнень

які доженуть нас ранньою

мокрою весною

без натяку на згин

віддалену від тилу повсякденну смерть

 

не приймемо ми її в наш дім

ні в цей преподобний вечір притулянь одне до одного

ні в стервенну

з повітряними тривогами

колючу погоду

 

ні

 

ми полюбимо наші з тобою спогади нові

і старі пісні

забавляння

інтимний Шипіт

манюній фестиваль двох теплих одинаків

 

: : :

 

я закарбую тебе

Христя

як воєнну й повоєнну радість

 

у цьому вірші.