Посестри. Часопис №68 / Починаємо бесіду про насущне

Коли прийде по нас час, вийме з парків і вулиць, із трамваїв та гамору кнайп, із запилених книгозборів і монастирів, що йому скажемо і якими очима подивимося на себе й свої чини? 

Томаш Войтах натяком вводить нас у поетичний блок: його легкий текст приховує несподіванки, емоційні згустки, що їх маємо шанс знайти в реальності, коли відкинемо упередження та вглянемося в людину, яка поряд:

Я дивлюсь у пустку, вона – у газету.
Захисні навушники нас ховають.

[..]

Під ковдрою простягаємося,
за хвильку зможемо вийти.

Людина як вона є – не повертається додому з війни, а повертається додому з війною. Несе в собі шум і безлад, насилля й погибель, несе надію та сльозу. Дмитро Лазуткін про це:

чорна магія нашої перемоги
чорна земля нашої пам’яті

повернутися з війни неможливо
ніхто звідти не повертається

У випуску – продовження повісті Людмили Таран «Скандал» та есей Юзефа Чапського про міжвоєнне десятиліття в історії живопису. Також пропонуємо відеозапис відкритого читання кіносценарію «Людина», в якому йдеться про історії українок у Європі.

Традиційно знайомимо українського читача з історією польської літератури: уривок із праці Анни Насіловської присвячений «Пісням» Яна Кохановського. Заразом публікуємо два вірші батька польської поезії в перекладі Петра Тимочка.