Посестри. Часопис №67 / Реалізм: повернення з роботи

емальоване, чорне небо тільки на мить
роззявляє пащу, виказує блискавичну
іннервацію піднебіння й – усе. темно,
гуркіт возів із камінням, вітер

 

перші краплі гімнастикують
з листка на листок тополі. широкого,
тріпотливого на вітрі. поки не впадуть
на асфальт алеї, не розлетяться

 

в зірки, однією з тих, що сьогодні не встигли
загорітись вгорі. вітер окрилює
бігунів, наповнює їхні вітрила плечей.
крутить педалі, знову, в зворотному напрямі

 

голова похилена – впертий баран –
вітер заплутаний поміж полами куртки
пробігає уздовж втомленого
хребта, морозить серце у клітці –