Посестри. Часопис №67 / Чорний вірш

Якби ви знали, що ніч мені найкраща з пір.
Вночі народжуються діти,
улітку – час сюрчить,
й легким туманом оповитий повзе слимак ріки.
Ти голову мені поклала на коліна
і враз – це інструмент...
не знаю, може, гуслі? ліра?
Я струнами твого волосся граю.
Настромлені на вістря світла ліхтаря,
ці двоє, як метелики з колекції кохань,
пилок від них теж чорний,
мов пуповина місяця, якою 
цей диск прикутий до землі,
тому її не видно.