27.04.2023

Посестри. Часопис №56 / Ідеї і правда 

На високостях мислення людського 

Вид – наче з кручі, 

В очах запаморочиться від того, 

Громами – тучі. 

Ридав би, може, та прийди до тями 

Ти, бідолахо, 

Усе – ніщо: є всі світи нулями, 

Шедеври – прахом!.. 

 

Злий ангел все ж підніс оцю Людину 

На скель вершини, 

Вона, самотня, спогляда в долину, 

Буття їй – кпини. 

Немов, злетівши понад виднокола, 

Простерла крила, 

Немовби справді вже переборола 

Вагомість тіла. 

 

Проте тягло б, як магнетизм, звисóка 

Життя брехливе, 

Де забиває голову морока. 

І – аніщо!.. щасливе. 

Аж поки смерть чи смуток знов людину  

З суєт помалу 

Не піднесе на мислення вершину,  

В захмар’я шалу. 

 

Вгорі – могила намірів людини, 

Тут – тіл могила. 

Як часто велич учорашня гине, 

В багні сплісніла!.. 

 

А правда жде – вона ще прийде, зрине! 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Норвід Ц. Ідеї і правда  // Посестри. Часопис. 2023. № 56

Примітки

    Пов'язані статті

    Сім мішків гречаної вовни. Спогади про наполеонівську епоху. Уривок перший

    Вісімнадцятого лютого 1814 року їхав верхи на білому коні чоловік середнього віку, трохи огрядний, у застебнутому аж під шию сіряковому сурдуті, в дворогому капелюсі без жодних ознак, опріч малої триколірної стрічки. Позаду, на певній відстані, другий, значно молодший, також у сурдуті, але темно-зеленому, також у капелюсі без ознак, згорблений так само, як перший, а може й більше, – верхи на дерешуватому коні. Чалий кінь східної крові був невисокий, непоказний, проте хоробрий. Дереш, натомість, був… дерешуватим, і несила чогось про нього більше повісти; не здержуваний ані славою предків, ані своїм власним норовом, він часто спотикався на дорозі, яку йому повсякдень судила доля. Першим із цих вершників був Наполеон, другим був я.
    Читати повністю
    Loading...