Посестри. Часопис №51 / «конкістадор прокидається у темряві...»

конкістадор прокидається у темряві
навпомацки шукає свічку
запалює її

 

згадує як Господь явився йому 
неопалимим кущем

 

Господи питає куди Ти хочеш аби я плив
крізь темряву 
крізь товщу води

 

Господь мовчить але корабель відповідає стогоном
сто тон
сто дерев
сто тисяч гвіздків у тілі

 

пахне тванню вода портів
але навіть і мілке її дзеркало утішає:
скоро ми покинемо цю землю
скоро ми забудемо її жалі

 

конкістадор задихається без обладунку
без сну у своїй каюті
де тільки він і його Бог
Господь Ісус Христос
світло посеред ночі 

 

жоден з них не виходить у цьому порту
із затісної для двох каюти