Посестри. Часопис №46 / «сестро моя а як ми будемо повертатись...»

сестро моя а як ми будемо повертатись 

виколупувати з-під нігтів колючки глоду 

тіні зносилися сонцебоги стали старцями 

наші серця випромінюють страх і голод 

як це можливо чути шелест трави коли 

трави всі під коріння випалені під тобою 

очі будинків покинутих тьмяні хоч виколи 

літери із книжок густо розсипані як набої 

літери чорні обвуглені – хрускають кісточки – 

хто з них складе слова щоб тримались купи 

час повертатися сестро не випускай руки 

разом босоніж по битому склу невимовно хутко 

вірити в липи що облітають в ріки холодні ці 

вірити хоч не вдається але не відступати 

 

бачиш як сиві жінки знамена перуть у ріці 

обережно ласкаво мов немовлят купають