09.02.2023

Посестри. Часопис №45 / Розкидані обличчя

І

Російські солдати спускаються на парашутах наших облич 
тримаються за кутики наших губ

 

Тепер наші обличчя не обличчя
а розкидані парашути
тепер стало важче впізнавати одне одного

 

А вони спускаються і спускаються
наші обличчя розпухлі замурзані 
роздерті валяються на землі всіяній уламками наших життів


ІІ

Російські содати ставлять танк на нашому подвір'ї
заходять у квартири 
читають наші книжки і нічого не розуміють українською англійською польською білоруською чеською латвійською литовською румунською шведською німецькою французькою хорватською турецькою іспанською 
і навіть російською

 

Просять пояснити щось наших сусідів поки забивають їх до смерті
просять пояснити наших сусідок поки ґвалтують їх раз за разом
просять пояснити щось їхніх дітей яких морять голодом у підвалі

 

Нам казали що ми нація яка читає найбільше у світі
але я ніхріна не розумію кричить солдат ніхріна не розумію

 

Наші обличчя тремтять
наче від вітру


ІІІ

Російські солдати готують їжу яку вигребли з наших комор і холодильників 
на багатті з наших книжок

 

Палять видання перших українських двітисячідвадцятників 
потім двітисячідесятників двотисячників дев'яностників вісімдесятників сімдесятників шістдесятників 
і так до кінця української літератури
палять перекладні книжки 
палять книжки в оригіналі
палять сучасників і класиків    

 

Горять усі автори які на нас повпливали 
горить усе що ми не дочитали
все що ми прочитали і що збиралися прочитати
наші вірші горять
горять опубліковані 
горять неопубліковані 
горять ненаписані

 

І цей вірш про наші обличчя горить у тому багатті
щоб російські солдати нарешті наїлися


ІV

Російські солдати вирішують розважитися
й подивитися наші дитячі фотоальбоми

 

О диви на цього в костюмі зайчика який ідіотський костюм
от у мене був костюм танкіста
а в мене десантника
а я був морячком
зайчики от смішний народ
а тут собаку іграшкового обіймає як дівчинка якась
от у мене була шабля
а в мене пістолет
а я з автоматом бігав
собачок вони обіймають ну смішні фотографії 
хай і вогонь посміється

 

Горять наші дитинства і шкільні роки
їхні обвуглені часточки підлітають догори й опадають на наші розкидані по землі обличчя


V

Російські солдати як черви що вилазять зі своєї чорної росії
щоб померти в калюжах українських сліз

 

Летять і летять сюди на літаках і гелікоптерах
спускаються і спускаються сюди на парашутах наших облич
пливуть і пливуть на своїх військових кораблях 
їдуть і їдуть сюди на своїй військовій техніці лініями наших життів

 

І помирають у небі
помирають на землі
помирають на воді
помирають і помирають

 

Але немає посмішок
наші обличчя досі розкидані по землі

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Панасюк Л. Розкидані обличчя // Посестри. Часопис. 2023. № 45

Примітки

    Loading...