Посестри. Часопис №45 / Розкидані обличчя
І
Російські солдати спускаються на парашутах наших облич
тримаються за кутики наших губ
Тепер наші обличчя не обличчя
а розкидані парашути
тепер стало важче впізнавати одне одного
А вони спускаються і спускаються
наші обличчя розпухлі замурзані
роздерті валяються на землі всіяній уламками наших життів
ІІРосійські содати ставлять танк на нашому подвір'ї
заходять у квартири
читають наші книжки і нічого не розуміють українською англійською польською білоруською чеською латвійською литовською румунською шведською німецькою французькою хорватською турецькою іспанською
і навіть російською
Просять пояснити щось наших сусідів поки забивають їх до смерті
просять пояснити наших сусідок поки ґвалтують їх раз за разом
просять пояснити щось їхніх дітей яких морять голодом у підвалі
Нам казали що ми нація яка читає найбільше у світі
але я ніхріна не розумію кричить солдат ніхріна не розумію
Наші обличчя тремтять
наче від вітру
ІІІРосійські солдати готують їжу яку вигребли з наших комор і холодильників
на багатті з наших книжок
Палять видання перших українських двітисячідвадцятників
потім двітисячідесятників двотисячників дев'яностників вісімдесятників сімдесятників шістдесятників
і так до кінця української літератури
палять перекладні книжки
палять книжки в оригіналі
палять сучасників і класиків
Горять усі автори які на нас повпливали
горить усе що ми не дочитали
все що ми прочитали і що збиралися прочитати
наші вірші горять
горять опубліковані
горять неопубліковані
горять ненаписані
І цей вірш про наші обличчя горить у тому багатті
щоб російські солдати нарешті наїлися
ІVРосійські солдати вирішують розважитися
й подивитися наші дитячі фотоальбоми
О диви на цього в костюмі зайчика який ідіотський костюм
от у мене був костюм танкіста
а в мене десантника
а я був морячком
зайчики от смішний народ
а тут собаку іграшкового обіймає як дівчинка якась
от у мене була шабля
а в мене пістолет
а я з автоматом бігав
собачок вони обіймають ну смішні фотографії
хай і вогонь посміється
Горять наші дитинства і шкільні роки
їхні обвуглені часточки підлітають догори й опадають на наші розкидані по землі обличчя
VРосійські солдати як черви що вилазять зі своєї чорної росії
щоб померти в калюжах українських сліз
Летять і летять сюди на літаках і гелікоптерах
спускаються і спускаються сюди на парашутах наших облич
пливуть і пливуть на своїх військових кораблях
їдуть і їдуть сюди на своїй військовій техніці лініями наших життів
І помирають у небі
помирають на землі
помирають на воді
помирають і помирають
Але немає посмішок
наші обличчя досі розкидані по землі