Посестри. Часопис №34 / Мить задуми
Сказати б: «Я думав, що ввечері займуся іншими справами, прочитаю кілька нових рецептів польської кухні, помрію про смак цих страв і напишу список продуктів для них на завтра, слухаючи сюїту для віолончелі №3 у до-мажорі Йоганна Баха, призабуваючи, як пронизує нестерпний гул сирен, що сповіщають про чергову атаку з повітря. Атаку. З повітря. Не зможу невдовзі навіть уявити, як я жив у ці часи. Цей номер виходить у час перелому (мабуть, перелому), хоча нічого певного про майбутнє не скажеш, бо його ще немає, а минулого наче й не було, проте вишпортую спогад за спогадом, наче болото з-під нігтів: ось воно, те минуле, існує, начебто».
Війна перетворилася ще раз, і черговий раз змінила маску. Як відповісти на скривлені емоції, що застигли на цій масці? Задуманий, заглиблений у себе персонаж Романа Хонета у вірші «повернення, рай» малює краєвид майже постапокаліптичний, може вимріяний, майже нереальний. Ми обрали два слова з цього вірша за назву випуску. Адже стоїть перед нами питання: чи зможемо перетривати, щоби мати можливість вийти ввечері до саду й споглядати абрикосові дерева? Чи зможемо спокійно пам'ятати того, хто зостався в черемхах, того, хто палив міста. Цей весь жах — це такий затяжний вступ чи, врешті, наближення до кульмінації?
У номері — проникливі розвідки про особливості стилю Романа Хонета, поетична добірка молодої української поетеси Лілії Бомко, а також фраґмент праці Анни Насіловської про історію польського Романтизму. Номер доповнюють тексти й матеріали про Бруно Шульца, вже традиційного гостя нашого часопису, акентувати на якому редакція вирішила з нагоди його річниці: 19 листопада виповнюється 80 років з дня смерті визначного письменника.
Твори фіналістів конкурсу документальної прози (Катерини Девдери та наймолодшої 10-літньої фіналісткиі Ангеліни Даценко), а також есеї Андрія Бондара завершують випуск: «Це вічне повернення, пане лейтенанте», — говорить персонаж есею.
