Посестри. Часопис №40 / Пісня V (з другої книги)
Велика втрата і ганьба, поляче!
Земля подільська опустіла плаче,
А над Дністром безчестять полонянок –
Татари ділять бідних подолянок!
Наскочили турецькі пси погані,
Щоб разом з дітьми наші красні лані,
Страшні, нелюдські переживши лови,
Вже не вернулись у свої діброви.
Одних погнали за Дунай османцям,
А других кримським продали поганцям;
Шляхетські дочки (де ти, сило Божа!)
На сором стелять бусурманам ложа.
Пішли на нас грабіжники війною,
Що міст і сіл не зводять, а з розбою
Живуть у шатрах дико та безладно
І нас гризуть, ох, як гризуть нещадно!
Так на отару, що сама блукає,
Голодна вовча зграя нападає,
Коли вівчар десь манівцями бродить,
Вівчарок чуйних поблизу не водить.
Чи ми на турка матимем відваги,
Не перемігши хижої ватаги?
Ще трохи, гляньте, і по їхній волі
Нам короля посадять на престолі.
Прокинься, озирнись, поштивий ляше!
Хтозна, чи щастя буде їх, чи наше?
Чекай на волю Марсову високу
І будь стійким, не відступай ні кроку!
Отямся швидше і збери всі сили –
Хай вороги, що шкоди наробили,
Пронісшись ураганом над землею,
Омиють злочин кровію своєю.
Кого там ще полумисок тримає?
Що вбогі ті полумиски чекає?
А їсти б і зі срібного достоїн,
Хто вдяг броню і переміг, як воїн.
На талери топіть тарелі срібні,
Бо гроші війську нашому потрібні!
Чи на спасіння власне, марнотрати,
Ми не спроможні і гроша віддати?
Завчасно даймо, даймо без вагання!
Не ждім, щоб мить застала нас остання.
Щитом живі прикритись можуть люди, –
Його не треба, як пробиті груди.
«Поляк, — говорять, — мудрий лиш по шкоді».
Коли ж бо правду кажуть у народі —
Нове прислів’я родиться з негоди,
Що він немудрий до і після шкоди.
